Сьогодні хотіла б поділитися з вами перекладом статті з онлайн журналу Autism Parenting Magazine, 172 випуск / 2024
Текст йде від імені авторки Andrea Grant.
«Дай мені спокій!» або насильна соціалізація при аутизмі
Виясніть чому змушувати вашу нейровідмінну дитину до соціалізації це шлях в нікуди.
Шкільна перерва! Час для релаксу, відпочинку від уроків та … навмисної соціалізації.
Якщо ви батьки нейровідмінної дитини, ви мабуть часто чули цю «добру» пораду : «Вони /аутисти/ мають лише більше виходити в суспільство. Заводити друзів! Бачити більше людей! »
Але ось вам сувора правда: змушувати нейровідмінну дитину соціалізуватися - це як вчити кішку собачій грі приносити іграшку, яку їй кинули. Можливо це й спрацює, але займе дуууууже багато часу, а ще при цьому ніхто не отримає задоволення.
РАЙ ДЛЯ ІНТРОВЕРТІВ
Спочатку давайте розвінчаємо міф про «обовʼязкову соціалізацію»: не всі можуть перезарядити свої батарейки, знаходячись поруч з іншими. Насправді, для багатьох нейровідмінних дітей, період свят чи канікул - це час побути вдома та зайнятися улюбленими справами без соціальних викликів та шкільної метушні.
Заглиблення в улюблену серію книжок, вдосконалення свого будинку в Майнкрафті, скрупульозне внесення своєї колекції каменів в каталог – ці речі не просто звичайне хобі – це неодмінні складові благополуччя людини.
Моя дочка (Олівія) взаємодіє з іншими дітьми через груповий онлайн-чат. Звісно я моніторю її комунікацію, але це і є її спосіб соціалізації. Більше прав для неї! Вона як метелик – перелітає з теми на тему – але це її особливість, яку я повністю вітаю.
ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ВІД СОЦІАЛІЗАЦІЇ
Уявіть, що декілька місяців ви тренувалися жонглювати вогнем і раптово хтось радить вам замість смолоскипів взяти ножі... Ну так, для різноманітності?! Це викликає стрес, хіба ні? Ось так виглядає навмисна соціалізація для нейровідмінної дитини під час шкільної перерви.
В кінці шкільного дня, повного соціальної взаємодії, ваша дитина потребує вдома відпочинку, як від «смолоскипів», так і від .. людей.
ЯКІСТЬ ТА КІЛЬКІСТЬ
Коли це стосується соціальної взаємодії, якість завжди бере верх над кількістю. Якісна взаємодія з близьким другом може бути набагато значимою, ніж комунікація з багатьма поверхневими знайомими. Дозволяючи дітям обирати свої соціальні контакти, ви сприяєте їх аутентифікації та зв’язкам.
До того ж, будемо чесними, ми інколи самі буваємо на їхньому місці, коли хочемо усамітнитись та втекти від всіх. Отже, не будемо їх судити за це.
РОЗВИТОК АВТОНОМІЇ
Одним з найбільших подарунків, який ви можете запропонувати своїй дитини, це здатність робити вибір. Поважаючи їхній час побути на самоті – ви вчите їх прислухатися до своїх потреб та відчувати кордони – найважливіші життєві навички. Це як дати їм пульт від телевізора щоб вони могли обрати свій улюблений фільм у відповідності з власним розпорядком та своїми бажаннями.
Особливо цей постулат важливий для моєї дитини. Якщо у вашої теж спостерігається патологічне уникання вимог – ви знаєте, наскільки життєво важливою для неї є опція вибору.
МИСТЕЦТВО НІЧОГО НЕ РОБИТИ
Наш Світ зараз постійно рухається та кричить «Роби більше, стань краще, соціалізуйся!». Тим дивніше та революційніше звучить ідея нічого не робити. Час простою - це не втрачений час! Це період для вашої дитини – дивуватися, мріяти та обробляти отриману інформацію.
Отже наступного разу, коли ви побачите свою дитину з мрійливим, «відсутнім» виразом обличчя, не відправляйте її до найближчої групи дітей. Вона не сумує – вона перезаряджається.
РЕЗЮМЕ
І ось найкраща частина всього цього: як тільки ви припините відправляти вашу дитину на навмисну соціалізацію, ваш час разом істотно зміниться. Вам не треба буде вмовляти інших дітей погратися з вашою, не треба буде підкупляти їх морозивом чи просити про комунікацію їхніх батьків. Навпаки, ви відчуєте спокій та рівновагу.
Давайте залишимо цей міф про обов’язкову соціалізацію нейровідмінних дітей! Сприйміть її як нав’язану фантазію чи щось міфічне.
Прийміть час «нічого-нероблення», насолодіться спокійним моментом та дозвольте своїй нейровідмінній дитині перезавантажити свої батарейки у свій власний спосіб.
Автор Andrea Grant, BA, PGDip, мати трьох дітей, з яких двоє в спектрі аутизму.
Підготувала та переклала Надія Есманова (Сторінка про аутизм, інклюзію та психіатрію).
«Дай мені спокій!» або насильна соціалізація при аутизміВиясніть чому змушувати вашу нейровідмінну дитину до соціалізації це шлях в нікуди.
Шкільна перерва! Час для релаксу, відпочинку від уроків та … навмисної соціалізації.
Якщо ви батьки нейровідмінної дитини, ви мабуть часто чули цю «добру» пораду : «Вони /аутисти/ мають лише більше виходити в суспільство. Заводити друзів! Бачити більше людей! »
Але ось вам сувора правда: змушувати нейровідмінну дитину соціалізуватися - це як вчити кішку собачій грі приносити іграшку, яку їй кинули. Можливо це й спрацює, але займе дуууууже багато часу, а ще при цьому ніхто не отримає задоволення.
РАЙ ДЛЯ ІНТРОВЕРТІВСпочатку давайте розвінчаємо міф про «обовʼязкову соціалізацію»: не всі можуть перезарядити свої батарейки, знаходячись поруч з іншими. Насправді, для багатьох нейровідмінних дітей, період свят чи канікул - це час побути вдома та зайнятися улюбленими справами без соціальних викликів та шкільної метушні.
Заглиблення в улюблену серію книжок, вдосконалення свого будинку в Майнкрафті, скрупульозне внесення своєї колекції каменів в каталог – ці речі не просто звичайне хобі – це неодмінні складові благополуччя людини.
Моя дочка (Олівія) взаємодіє з іншими дітьми через груповий онлайн-чат. Звісно я моніторю її комунікацію, але це і є її спосіб соціалізації. Більше прав для неї! Вона як метелик – перелітає з теми на тему – але це її особливість, яку я повністю вітаю.
ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ВІД СОЦІАЛІЗАЦІЇУявіть, що декілька місяців ви тренувалися жонглювати вогнем і раптово хтось радить вам замість смолоскипів взяти ножі... Ну так, для різноманітності?! Це викликає стрес, хіба ні? Ось так виглядає навмисна соціалізація для нейровідмінної дитини під час шкільної перерви.
В кінці шкільного дня, повного соціальної взаємодії, ваша дитина потребує вдома відпочинку, як від «смолоскипів», так і від .. людей.
ЯКІСТЬ ТА КІЛЬКІСТЬКоли це стосується соціальної взаємодії, якість завжди бере верх над кількістю. Якісна взаємодія з близьким другом може бути набагато значимою, ніж комунікація з багатьма поверхневими знайомими. Дозволяючи дітям обирати свої соціальні контакти, ви сприяєте їх аутентифікації та зв’язкам.
До того ж, будемо чесними, ми інколи самі буваємо на їхньому місці, коли хочемо усамітнитись та втекти від всіх. Отже, не будемо їх судити за це.
РОЗВИТОК АВТОНОМІЇОдним з найбільших подарунків, який ви можете запропонувати своїй дитини, це здатність робити вибір. Поважаючи їхній час побути на самоті – ви вчите їх прислухатися до своїх потреб та відчувати кордони – найважливіші життєві навички. Це як дати їм пульт від телевізора щоб вони могли обрати свій улюблений фільм у відповідності з власним розпорядком та своїми бажаннями.
Особливо цей постулат важливий для моєї дитини. Якщо у вашої теж спостерігається патологічне уникання вимог – ви знаєте, наскільки життєво важливою для неї є опція вибору.
МИСТЕЦТВО НІЧОГО НЕ РОБИТИНаш Світ зараз постійно рухається та кричить «Роби більше, стань краще, соціалізуйся!». Тим дивніше та революційніше звучить ідея нічого не робити. Час простою - це не втрачений час! Це період для вашої дитини – дивуватися, мріяти та обробляти отриману інформацію.
Отже наступного разу, коли ви побачите свою дитину з мрійливим, «відсутнім» виразом обличчя, не відправляйте її до найближчої групи дітей. Вона не сумує – вона перезаряджається.
РЕЗЮМЕІ ось найкраща частина всього цього: як тільки ви припините відправляти вашу дитину на навмисну соціалізацію, ваш час разом істотно зміниться. Вам не треба буде вмовляти інших дітей погратися з вашою, не треба буде підкупляти їх морозивом чи просити про комунікацію їхніх батьків. Навпаки, ви відчуєте спокій та рівновагу.
Давайте залишимо цей міф про обов’язкову соціалізацію нейровідмінних дітей! Сприйміть її як нав’язану фантазію чи щось міфічне.
Прийміть час «нічого-нероблення», насолодіться спокійним моментом та дозвольте своїй нейровідмінній дитині перезавантажити свої батарейки у свій власний спосіб.
Автор Andrea Grant, BA, PGDip, мати трьох дітей, з яких двоє в спектрі аутизму.Підготувала та переклала Надія Есманова (Сторінка про аутизм, інклюзію та психіатрію). 
Немає коментарів:
Дописати коментар